Чудотворна ікона на Житомирщині

 У 1993 році благочестива сім’я лікарів К. півроку безкоштовно доглядала за хворою. На знак подяки їм на Різдво Христове подарували поліграфічну ікону Іверської Божої Матері. Після повернення із відпустки родина побачила, що ікона, наче бісером, вкрита краплинками. Найбільші краплини були на ніжці Спасителя і на руці Богородиці. Господарі обережно зняли одну крапельку ватою.

Рідина одразу ж перетворилась на білі кристали. Про це повідомили настоятеля Свято-Миколаївського храму о. Євгенія. Перед мироточивою іконою стали щодня читати акафіст Божої Матері. Краплини ще  більше вкрили образ, він став трохи світлішим. Правлячий архієрей владика Віссаріон, єпископ Овруцький і Коростенський, благословив перенести ікону хресною ходою до Свято-Миколаївського храму Радомишля. Якраз на день перенесення, 10 квітня 1994 року, Священним Синодом Української православної Церкви встановлено святкування місцевошанованої  Радомишльської (Іверської) ікони Божої Матері. З тих пір православні не тільки Радомишля і району, але й інших міст і сіл з  молитвою і надією припадають до чудотворного образу.

      Перше диво сталося з дівчиною Г. У неї під рукою з’являлися великі гнійні нариви, які кожні 3 – 4 дні доводилось вирізати. Вся рука була у виразках і шрамах. Перепробувавши усі методи, хірург сказав, що треба робити глибокий розріз і чистити рану, але тоді може бути пошкоджено сухожилля – і рука буде погано рухатись. Операцію призначили на понеділок. Мати з донькою, відстоявши в суботу вечірню службу, у неділю сповідались, причастились і маслособоровалися. Відслуживши акафіст біля ікони Богородиці і змазавши хворе місце маслом із лампади, вони стали готуватися до операції. А в понеділок, коли дівчинка вже була на хірургічному столі, хірург, оглянувши її руку, вигукнув: «Цього не може бути!» рука була повністю чиста без жодного сліду хвороби. Це одне із багатьох зцілень від чудотворного образу.

      Моляться перед іконою Божої Матері і надіються на Її допомогу жінки перед пологами, хворі перед операцією, ті, хто в жалобі. І ніхто не йде звідти не почутим, про що свідчать багато подячних молебнів, що здійснюються щонеділі після закінчення Божественної літургії.