День пам'яті про загиблого в бою за Україну Віталія Дульчика

4 роки тому, 13 травня, в зоні АТО героїчно загинув  захисник України,житомирянин Віталій Георгійович Дульчик.

Хоча наш Герой народився у Німеччині, але батьки є ко­рінними житомирянами. Віта­лій з дитинства знав, ким хоче стати, оскільки виріс у сім’ї військового і батьки завжди виховували сина справжнім чоловіком. У Німеччині родина прожила недовго, спочатку переїхали до Туркменії і вже у 1990р. повернулася до Житомира.

Навчатися Віталій пішов до Житомирської загальноосвітньої школи №33, а після переїзду сім’ї до м. Бердичева продовжив на­вчання в Бердичівській загальноосвітній школі №4. Ріс хлопець талановитим та здібним юнаком, у школі був відмінником. Як згадує мама Героя Наталія Валентинівна, в місті не проводилася жодна навчальна олімпіада без участі Віталія. Хлопець був дуже активним, брав участь у всіх заходах, які проводилися у школі, мав здатність згуртовувати навколо себе інших.

Закінчивши на «відмінно» школу, Віталій вступив до Одесь­кого інституту сухопутних військ за фахом «Десантура», де серед курсантів та викладачів мав неабиякий авторитет. Беручи участь у тактичних навчаннях разом із американськими та німецькими вояками, показав себе чудовим стратегом і тактиком, за що нео­дноразово отримував грамоти та похвальні листи. Після закінчення інституту лейтенанта Віталія Дульчика було направлено на службу до м. Львова у 80 аеромобільну бри­гаду. Під час служби Віталій отримав розряд зі стрільби, активно займався гирьовим спортом та став інструктором з парашут­ного спорту і дослужився до звання старшого лейтенанта, але у зв’язку із життєвими труднощами змушений був звільнитися, хоча керівництво не хотіло відпускати високопрофесійного вій­ськового, і тому за його проханням дозвіл на звільнення надавав Міністр оборони України.

Після звільнення він повернувся до батьків, працював на різ­них посадах, і все йому вдавалося, оскільки мав не тільки світлу голову, а й золоті руки. Крім військової справи, Віталій ще захо­плювався комп’ютерними технологіями. Мав і досить незвичне хобі – хіромантія та нумерологія, його завжди приваблювала містична роль числа у долі людини.

У березні 2014 року, коли над Україною нависла загроза війни, Віталій добровольцем пішов захищати свою країну. Для про­ходження військової служби його було направлено до 95 окре­мої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних сил України (2 батальйон, 4 рота – рота «Мєдведєй»). Спочатку йому запропонували посаду заступника начальника штабу батальйону, але він відмовився від штабної роботи і тому став командиром взводу. Побратими згадують: «Коли поруч був Віталій, ми знали, що в безпеці, ми довіряли йому на 100 відсотків, бо такого стратега та командира варто пошукати».

У березні 2014 року, коли над Україною нависла загроза війни, Віталій добровольцем пішов захищати свою країну. Для проходження військової служби його було направлено до 95 окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних сил України (2 батальйон, 4 рота - рота «Мєдведєй»). Спочатку йому запропонували посаду заступника начальника штабу батальйону, але він відмовився від штабної роботи і тому став командиром взводу. Побратими згадують: «Коли поруч був Віталій, ми знали, що в безпеці, ми довіряли йому на 100 відсотків, бо такого стратега та командира варто пошукати».

13 травня 2014 року на околиці села Маячка — Слов'янський район — під час руху колона десантників, котра супроводжувала розрахунки 82-мм мінометів та продовольство на блок-пости близько 12:30 була обстріляна терористами із заздалегідь підготовлених позицій з підствольних гранатометів, також щільним прицільним вогнем зі стрілецької зброї. Бій, в якому героїчно загинув Віталій Георгійович Дульчик тривав протягом години. Після зачистки території з'ясувалося, що терористи атакували військовослужбовців з підствольних гранатометів, стрілецької зброї. На місці засідки виявлено заздалегідь обладнані позиції, контейнери від гранатометів РПГ-18 «Муха», РПГ-26 «Аглень» та гільзи від снайперських гвинтівок. Переміщувалися бойовики кількома мікроавтобусами та легковими авто.

Указом Президента України № 593/2014 від 15 липня 2014 року, "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", Віталій Георгійович Дульчик нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня і присвоєно чергове військове звання – капітан (посмертно).

«Ветерани.UA»