Ні для кого не секрет, що у Житомирі питання стихійної торгівлі стоїть достатньо гостро. Так відпускають свій товар прямо з землі не лише містяни, але й жителі навколишніх сіл та районів. У той же час влада міста запевняє, що про проблему знають і шукають шляхи її вирішення.
Так, одним із варіантів є створення соціальних ринків, прикладом яких є торгівельні точки на вулиці Довженка та проспекту Миру. Саме тут містяни можуть спродати свою городину та м’ясо-молочні продукти. Окрім житомирян, яких варто зауважити тут меншість, активно орендують місця для торгівлі й жителі районів Житомирщини. За їх словами, хоча й важко майже щодня долати десятки кілометрів до обласного центру, проте іншого вибору просто не мають.
«Я з Черняхівського району добираюся, а це десь 60 км від Житомира. Та торгувати їжджу не кожен день, а лише тоді, коли виходить. Поруч зі мною торгують також люди з сіл: Сінгури, Рея, Зарічани, Котельня. Ви ж розумієте, кожен хоче якусь копійку заробити», – Людмила, продавчиня
«Везу кожен день 2 відра помідорів. Сама я з Реї, Бердичівського району. Звичайно важко, адже з ранку ще потрібно встати, попорати, корову вигнати, а потім ще й на базар їхати. Але що ж робити, якщо на пенсію не можна прожити», – Людмила, продавчиня.
«Я з Іванкова, Черняхівського району. Їжджу 2 рази на тиждень. Важко звісно, але поки терпимо. Думаю, ще рік-два, та й буду завершувати», – Надія, продавчиня
«Ось продаю гарбуз, сливи, горіхи, часник. Все це з Володар-Волинського», – Микола.
Продавці, а це переважно пенсіонери, всі як один нарікають на низьку пенсію, яка й стала причиною їх підробітку на ринках. Окрім того, далеко не в захваті вони й від місць, облаштованих під торгівлю. Так сплачуючи від 5 до 10 грн, деякі з них змушені возити з собою, наприклад, ящики, аби викладати на них свій товар.
«Головне, щоб лавочки були. А то бачите, аби сісти, то несемо й смітники, і стільці. Я ось сиджу на відрі, на яке поклала дошку. Звичайно, немає умов».
«Можна було б і краще зробити, щоб людям було зручніше. Хоча б щоб було де сісти».
«Я ось ящики порожні вожу, щоб поставити і на них викласти товар, а то під ноги людям не хочеться».
Проте є й ті, хто вдячний й за такі умови. Мовляв, бувало й гірше.
«Мені зручно. І взагалі дякую, що цей базарчик зробили. Виживати ж якось потрібно. Ось раніше нас взагалі з ринку ганяли («Хмільник», – ред.). То краще вже тут стояти і якусь копійку заробляти. А так, може тут й далі щось будуть тут робити… Не все одразу», – Оксана.
Please enable JavaScript to view the comments powered by Disqus.