Бюджет участі, або партисипативний бюджет, прийшов до нас із ЄС. Років п’ять тому про подібну практику в Україні знали одиниці. Декілька років тому бюджет участі став досить популярним у багатьох українських містах. Влада відразу зрозуміла, що таким чином можна створювати уяву у мешканців міста, що вони безпосередньо розподіляють кошти.
Чому уяву? Бо решта 99 % бюджету розподіляється міським головою та депутатами.
Цьогорічний бюджет участі міг нічим не відрізнитися від попередніх, але сталася досить дивна ситуація, за якої бюджет участі скасували, хоча юридично це виглядає сумнівно.
Приводом для скасування стало те, що міський голова не побачив “чистоти”, а розгдедів порушення принципів і наклав вето. Але накладання “вето” міським головою на результати голосування - це також порушення принципів. Більше того, міський голова не може накласти вето на результати бюджету участі, бо він не має таких повноважень. Все, що може міський голова, - це накласти вето на рішення міської ради або виконкому. Але в такому випадку заветоване рішення розглядається повторно, і якщо воно знову набирає необхідну кількість голосів - ухвалюється та набуває чинності.
З юридичної точки зору рішення міського голови не має жодних підстав. З точки зору здорового глузду - це знущання над тими людьми, які писали проекти, агітували та підтримували. Адже не може рішення однієї людини перекреслити голосування 12 тисяч житомирян. І якщо були порушення під час голосування, чому тоді про це мовчали, а згадали вже після оголошення результатів?