Блогери

Редакція порталу ЖИТОМИР.Life залишає за собою право видаляти окремі блоги або блогерів, якщо їх публікації порушують законодавство України матеріал порушує морально-етичні норми.

"Какая разница?" або мовна спекуляція перед виборами

"Какая разница?" або мовна спекуляція перед виборами

Питання державної мови і законопроекти про мову — це завжди спекуляція і загравання з виборцями. Але зайдемо здалеку.

У більшості європейських країн одна державна мова — навіть у випадку, якщо на території проживає багато національностей. Це стосується не лише емігрантів, а й носіїв малопоширених мов, які сформувалися на території країни. Так, до прикладу, провансальська мова, якою розмовляє 8 млн французів, не є державною мовою Франції, хоч і була сформована на її півдні. Восьми мільйонам людей (12% усього населення країни) не забороняється спілкуватися, співати і писати провансальською мовою. Проте вона не є офіційною для цих регіонів, не викладається в школі, не є мовою ділових документів.

Додатковою державною стає мова емігрантів найчастіше у країнах зі слабкою економікою — так у Індії та багатьох африканських країнах другою державною є англійська.

Попри поширеність російської мови, другою державною вона є лише у Білорусі, Казахстані та Киргизстані — країнах, вихід з СРСР для яких пройшов болісно і, зрештою, так і не відбувся до кінця.

Тепер повертаємося до України. 100% населення країни розуміє українську, 74% може говорити, 67% вважає рідною. В Житомирі ці відсотки іще вищі — українська мова є рідною для 83% жителів. Про які незручності для населення можна говорити при таких показниках? Тому так, гра з мовою — це завжди спекуляція.

«Какая разница?» — часта реакція частини населення на агресивну протидію антиукраїнським законопроектам. І справді, це ж не обмеження в правах української, просто трохи збільшення прав російської. От тільки це лише на перший погляд і на дуже короткій дистанції. Бо у довгостроковому періоді наслідки можуть бути незворотними.

Знову ж таки, доказом цього є країни з другою державною російською. В Казахстані, де етнічних казахів 70%, розуміє казахську мову усього 74% населення. Не існує жодного (вдумайтеся!) перекладу на казахську мову іншомовного письменника. У 2012 всього 2 фільми було дубльовано казахською. При цьому, звісно, російською володіє 100% населення, вона є основою мовою діловодства і навіть президент часто послуговується саме нею в офіційних промовах. У Білорусі усе іще гірше — у 2009 році білоруською говорили вдома лише 12% населення, а писати нею могли лише 29%. При цьому, ці показники були приблизно на 15% вищими на 10 років раніше.

То питання не в тому, чи є різниця, а в тому, чи хочемо ми такої долі для української мови (що за собою тягне і історію, культуру та ідентичність)?

Скоріше за все, багато людей, які читатимуть цей текст, будуть російськомовними у побуті і це не завадить їм зрозуміти кожне написане слово. Не існує жодної причини вводити російську в мову освіти чи забирати ті нещасні квоти на радіо, які були затверджено в останньому законі про мову.

Говоріть, пишіть, читайте і думайте тією мовою, якою вам зручно. Але не забирайте в української той потенціал, який вона нарешті отримала.

Электричество может подорожать вдвое. Как новый за...
Как Брокарев СВОБОДным стал...
 
Vinaora Nivo Slider 3.xVinaora Nivo Slider 3.x